75d72041-c71e-47f3-9a42-ff58a3a7ff4a.jfif

STRONG

RESPONSIBLE

BRAVE

NATIONAL
ARTISTIC
MUSEUM OF UKRAINE:
TRANSFORM YOURSELF,
TRANSFORM PARTNERS

ЮЛІЯ ЛИТВИНЕЦЬ

Директорка Національного художнього музею,
учасниця Школи Стратегічного Архітектора четвертого набору

  • Трансформація системи

  • Усвідомлення вартості

  • Впевненість у виборі

  • Вплив на історичні процеси

WE CANNOT BE SEPARATED FROM SOCIETY, FROM THE STATE, FROM ALL THESE PROCESSES.

 

I have been working in the museum for a long time. Maybe not very much, but the feeling of a lifetime. That's how the circumstances turned out - probably to the museum, not mine - I won the competition for the position of general director. In this role, you begin to realize and analyze not only your path, but also the processes that take place in the museum, regardless of the context. To be honest, the museum largely depends on external factors. So we have to change.

But all processes do not take place in a revolutionary way, but in an evolutionary way. 120 years is, on the one hand, a very short time and, on the other hand, a very long time, especially in a country like ours. We know how different socio-political aspects have changed, how they have affected. You can no longer work with the old system, with the old image, because the museum has changed, society has changed. You need to be interesting to current visitors.

Я працюю в музеї дуже давно. Можливо, і не дуже, але відчуття, що все життя. Так склалися обставини — напевно, музею, а не мої, — я виграла конкурс на посаду генерального директора. У цій ролі починаєш усвідомлювати й аналізувати не тільки свій шлях, а і процеси, які відбуваються в музеї, незалежно від контексту. Якщо вже бути чесною, то музей багато в чому залежить від зовнішніх факторів. Тож ми вимушені змінюватись.

Але всі процеси відбуваються не революційним, а еволюційним шляхом. 120 років – це, з одного боку дуже короткий час, а з іншого – дуже довгий, особливо в такій країні, як наша. Ми знаємо як змінювалися різні соціально-політичні аспекти, як вони впливали. Ви вже не можете працювати із старою системою, із старим зображенням, тому що музей змінився, суспільство змінилося. Вам потрібно бути цікавим для нинішніх відвідувачів.

YOU HAVE TO CHANGE. OTHERWISE YOU WILL JUST STOP EXISTING.

 

The museum is not a stable unit. It also has a stable part that relates to objects. But how to work with them, how to realize them, to interpret them is a dynamic component. And we can work with it.

Transformations here have always been quite interesting. And these changes are connected not only with the fact that the works are being restored, but also with the fact that new research is being conducted, new views on the processes that took place a hundred, two hundred or three hundred years ago are appearing. Compare, for example, exhibition policy: 2001 and now are completely different approaches to the choice of projects, and how they are implemented, and who the partners are.

Музей не є стабільною одиницею. В нього є і стабільна частина, яка стосується об’єктів. Але те, як працювати з ними, як їх усвідомлювати, інтерпретувати — це динамічна складова. І ми можемо з нею працювати.

Трансформації тут завжди були досить цікаві. І ці зміни пов’язані не лише з тим, що твори реставрують, а і з тим, що проводять нові дослідження, з’являються нові погляди на процеси, які відбулися сто, двісті чи триста років тому. Порівняти, наприклад, виставкову політику: 2001 рік і тепер — це абсолютно різні підходи і до вибору проєктів, і до того, як вони виконуються, і до того, хто партнери.

ЦІКАВО БУЛО НЕ ПРОСТО САМІЙ ТРАНСФОРМУВАТИСЯ, А І БАЧИТИ, ЯК ЗМІНЮЮТЬСЯ ІНШІ УЧАСНИКИ.

IT WAS INTERESTING NOT ONLY TO TRANSFORM ITSELF, BUT ALSO TO SEE HOW OTHER PARTICIPANTS CHANGE.

The transformation of me as a person, as a person, as a leader took place at the School of Strategic Architect. I had some feelings about the need for these transformations, there were some paths to choose from inside, but it was the School that gave me confidence in the choice that was made. You stop doubting, reject fears and start acting. It is very important.

It was interesting to see how my classmates changed. I saw how the attitude towards the museum changed. Because in the beginning they had the feeling that the museum is something that exists, but does not affect. It is like a repository to which spent material is taken. But over time, they realized that the museum is an important part of their work, and we - that we can not do without education, business, media, and especially - our military. They all became friends for the museum. And now they take a direct part in our lives - not only visit exhibitions, but also very seriously help in the implementation of projects.

small1_museum.jpg

THERE WAS A FEELING OF THE NECESSITY OF STATE PARTNERSHIP.

 

I can say that now our museum has more influence on the public sphere. I have something to compare with, I have been working here for many years and I have seen how the attitude of the state to the museum has changed. From completely ignoring the fact that the museum can be used, forced to make a project, an exhibition or just demand works to decorate their offices. And today there is an understanding and awareness of the value of the property that the museum keeps. And not only the value of the subject, but also historical and spiritual.

It seems to me that our society has begun to take shape as a nation. And it is very nice to be a participant in this process. I remember when there was a Revolution of Dignity, there was a feeling that you are part of a very great historical process that will affect not only your country but the whole world. From that moment, society began to realize itself as part of the state, its responsibility. It was very important for each of us to understand that we are changing. And we become part of something big, part of big changes. And not just an inconspicuous part, but a very important one. Not only because we were there, "on the line of fire", but also because there was an understanding of transformation in society itself.  

Now it is no longer just about the inhabited territory, but about active people who can change their country for the better. It is a society that understands the value of what previous generations have created. It is very nice to be a participant in this. And it is very nice that the people you communicate with, who come to the museum, not only change themselves, but also change the state.

Я можу сказати, що тепер наш музей більше впливає на державну сферу. Мені є з чим порівнювати, я багато років тут працюю і бачила, як змінювалося ставлення до музею з боку держави. Від повного ігнорування до того, що музей можна використати, змусити зробити якийсь проєкт, виставку або просто витребувати твори для оформлення своїх кабінетів. І сьогодні вже є розуміння й усвідомлення вартості того надбання, яке зберігає музей. І не лише вартості предметної, а й історичної та духовної.

Мені здається, що наше суспільство почало формуватися як нація. І дуже приємно бути учасником цього процесу. Пригадую, коли була Революція Гідності, з’явилося відчуття, що ти є частиною дуже великого історичного процесу, який вплине не тільки на твою країну, а й на весь світ. З того моменту суспільство почало усвідомлювати себе як частину держави, свою відповідальність. Дуже важливо було для кожного з нас розуміти, що ми змінюємося. І стаємо частиною чогось великого, частиною великих змін. І не просто непомітною частиною, а дуже важливою. Не тільки тому, що ми були там, «на лінії вогню», а саме тому, що з’явилося розуміння трансформації в самому суспільстві. 

Тепер це вже не просто про заселену територію, а про активних людей, які можуть змінювати свою країну на краще. Це суспільство, яке розуміє цінність того, що творили попередні покоління. Дуже приємно бути учасницею цього. І дуже приємно, що люди, з якими ти спілкуєшся, які приходять до музею – не просто змінюють себе, а ще й змінюють державу.

МЕНІ Б ХОТІЛОСЯ, ЩОБ МУЗЕЙ СТАВ ЩЕ ВПЛИВОВІШИМ.

Не тільки у музейному середовищі, бо в нашому впливі на інші музеї я не сумніваюся. Ми дуже часто ходимо, можна сказати, «мінним полем». І для інших музеїв це зразок того, що певні речі можна робити, бо їх уже протестували ми, або навпаки — не робити, бо на них раніше вже «підірвалися».

Найбільша наша амбітна ціль – стати не просто важливою частиною держави, але і зовнішнім гравцем. Доносити до зовнішнього глядача всю цінність нашого мистецтва. Доносити його важливість і показати, що Україна, українське мистецтво не є чимось відокремленим, а є частиною великих історичних процесів, які Україна формувала і змінювала. Я впевнена, що Україна не втратить той шанс, який знову отримала. Ми вийдемо на новий рівень.

OLGA
BALASHOVA

Deputy Director General of the National Art Museum,
teacher of the "School of Strategic Architect",
participant of the "School of Strategic Architect" of the fourth set

 

In the museum I like the most - museum and art. I had no idea before you started working here how quickly you become attached to things that eventually cease to be things. They become your interlocutors, just very close.

I am incredibly lucky to communicate the meanings associated with the original works. I have always said, I say, and I never tire of repeating that art changes the person who comes in contact with it and gives himself the job of somehow treating it, analyzing it, feeling something in its presence. If a person does this work, he cannot remain as he was before meeting art. This is a unique, absolutely unique meeting.

Заступниця генерального директора Національного художнього музею,
викладачка «Школи стратегічного архітектора»,
учасниця «Школи стратегічного архітектора» четвертого набору

 

У музеї мені найбільше подобаються — музей і мистецтво. Я навіть не уявляла до того, як почала тут працювати, наскільки швидко ти прив’язуєшся до речей, які врешті перестають бути речами. Вони стають твоїми співрозмовниками, просто дуже близькими.

Я маю неймовірне щастя взагалі комунікувати сенси, пов’язані з оригінальними творами. Я завжди говорила, говорю і не втомлююся повторювати, що мистецтво змінює людину, яка з ним стикається і дає собі роботу якимось чином поставитися до нього, проаналізувати, відчути щось у його присутності. Якщо людина робить цю роботу, то не може залишитися такою, якою була до зустрічі з мистецтвом. Це унікальна, абсолютно унікальна зустріч.

МУЗЕЙ — ЦЕ ПОРТАЛ, ЧЕРЕЗ ЯКИЙ МИ ПЕРЕТВОРЮЄМОСЯ НА СВІДОМИХ ГРОМАДЯН.

Через мистецтво ми можемо вибудовувати діалог не лише з тими людьми, які живуть з нами в одному часопросторі. А й з людьми, які жили до нас два, три, чотири, десять століть тому. Це дає змогу усвідомлювати себе не як людину одного покоління, а розуміти себе і своє місце в світі.

Звичайно, це був мій улюблений музей до того, як почала тут працювати. Саме тому я тут. Для мне було певним відкриттям і навіть травмою усвідомити те, як мало людей знають про цей музей. Я жила у прекрасному світі, де всі його знають, люблять і цінують. І розуміють, що це перше місце, куди треба прийти, щоб дізнатися щось про українське мистецтво.

У СВІТІ НЕМАЄ ВАЖЛИВІШОЇ КОЛЕКЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ. АЛЕ ДУЖЕ БАГАТО ЛЮДЕЙ НАВІТЬ У КИЄВІ ПРОСТО ТУТ НІКОЛИ НЕ БУЛИ.

proud02b.png

Я не усвідомлювала, наскільки велика ця проблема. Це той виклик, який ми сьогодні намагаємося подолати. Ми хочемо вивести музей за межі його бульбашки, але також пробити бульбашки інших людей, які чомусь сюди не потрапляли.

Я йшла на «Школу стратегічного архітектора», взагалі не розуміючи, що на мене чекає. Я знала, що це правильний крок і що це матиме наслідки. Можливо, це один із тих аспектів, яких навчає мистецтво. Довіритися простору. Зробити крок у певну невідомість, розуміючи, що відбудеться трансформація. До цього я взагалі не розуміла, частиною якої системи є музей, художня спільнота. Тобто я досить вузько розглядала цей простір. У мене не було меж із розумінням мистецтва, його задачі, його завдань. Але не було усвідомлення, з чим працює інституція як організм, як певна частина загальної системи. І в «Школі» воно з’явилося.

Це фантастичний досвід — розуміти, що люди з абсолютно іншим бекграундом, іншим розумінням власних задач у бізнесі, в державному, громадському секторах можуть бути такими однодумцями. Це багатошаровий пазл, який складається у 3D-модель — і це впливає на світогляд і на подальші рішення. Дуже круто усвідомлювати себе частиною спільноти, де кожен виконує свою роль і відповідає за свою частину роботи, але всі прямують до своєї мрії. А мрія, звичайно, пов’язана з долею країни і суспільства, до якого ми належимо.

Наш випускний проєкт називався «Сучасний музей мистецтва». Ми думали, як зробити так, щоб сучасники сприймали цей простір як свій. Що це є і має бути частиною нас. Для того, щоб ми себе усвідомлювали і розбудовували політичну націю. Це необхідно було дістати і зробити частиною сучасної культури.

ЦЮ ІНСТИТУЦІЮ НЕ МОЖНА ЗАМІНИТИ НІЧИМ, ТОМУ ЩО ТУТ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ ДНК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ, ЗБЕРІГАЄТЬСЯ ДНК НАШОГО ВІЗУАЛЬНОГО СПРИЙНЯТТЯ, НАШОЇ САМОРЕФЛЕКСІЇ.

I did not realize how big this problem was. This is the challenge we are trying to overcome today. We want to take the museum beyond its bubbles, but also to break the bubbles of other people who for some reason did not get here.

I went to the "School of Strategic Architect", not understanding at all what awaits me. I knew it was the right move and that it would have consequences. Perhaps this is one of the aspects that art teaches. Trust space. Take a step into a certain unknown, realizing that a transformation will take place. Prior to that, I did not understand at all what part of the system is the museum, the art community. That is, I looked at this space rather narrowly. I had no boundaries with understanding art, its task, its tasks. But there was no awareness of what the institution works with as an organism, as a certain part of the general system. And in the "School" it appeared.

It is a fantastic experience to understand that people with a completely different background, a different understanding of their own tasks in business, in the public and public sectors can be such like-minded people. This is a multi-layered puzzle that is made into a 3D model - and it affects the worldview and future decisions. It is very cool to realize yourself as part of a community where everyone plays their part and is responsible for their part of the work, but everyone is moving towards their dream. And the dream, of course, is connected with the fate of the country and society to which we belong.

Our graduation project was called "Modern Museum of Art". We thought about how to make contemporaries perceive this space as their own. That it is and should be a part of us. In order for us to realize ourselves and build a political nation. It had to be obtained and made part of modern culture.

THIS INSTITUTION CANNOT BE REPLACED BY ANYTHING, BECAUSE THE DNA OF UKRAINIAN CULTURE IS PRESERVED HERE, THE DNA OF OUR VISUAL SPORY IS PRESERVED.

 

We began to work on the vision of how to make this value visible to modern generations.

How to attract a young audience here, for whom a trip to the museum is not an obvious need? It is necessary to do it with modern technologies, modern exposition design. One that should include a person on another level - first on the emotional and bodily level, on the level of experiences, and then immerse him in the historical and cultural context. Now we can afford some experiments. We do unexpected projects that simply provoke the community to a certain reaction - in order to study it. This is a difficult task. I have always been on the side of the artist, the art critic, the professional community and I have never been on the side of the spectator who wants to feel the connection at the level he can, with the space in which he finds himself.

We realized that the museum is the portal through which the public can become conscious citizens who are responsible for their history and culture. It was our task to shape this story, and we will continue to do so.

WE
ARE
PROUD

proud1.png
proud2.png
Sergiy.jpg

LILIA HRYNEVYCH

Minister of Education and Science of Ukraine

SERGEY BADRITDINOV

CEO INTERTOP Ukraine

SERGEY KASYANCHUK

Director of the representative office
World Congress of Ukrainians in Ukraine